Досконале серце

Чи знаєте ви, що ходити перед Господом із досконалим серцем — це можливо? Бог сказав Авраму, "Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!" (Буття 17:1).

Бог також сказав дітям Ізраїля: "Бездоганний будеш ти перед Господом, Богом своїм" (Повторення Закону 18:13). Давид поклав у своєму серці слухатися цього повеління. Він сказав: "придивлятимуся до дороги невинного... Я буду ходити в невинності серця свого серед дому мого" (Псалом 100:2).

Писання також вказує на те що Соломон відпав від Божого повеління бути досконалим: "і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида... І робив Соломон зле в очах Господніх, і не йшов певно за Господом, як його батько Давид." (1а царів 11:4-6).

Господню заповідь бути досконалим ми також можемо побачити у Новому Заповіті. Ісус сказав, "Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний! " (Матвія 5:48).

Павло писав: "... щоб учинити кожну людину досконалою в Христі. " (до колоссян 1:28); і в цьому ж листі - "... щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею" (4:12).

Також Петро сказав, "А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, угрунтує. " (1 Петра 5:10).

Досконалість не означає серце абсолютно безгрішне і без вад. Людина оцінює по зовнішньому вигляду по тому, що вона бачить. Але Бог оцінює серце, невидимі мотиви (1а Самуїлова 16:7). Про Давида сказано, що він мав досконале серце перед Богом "всі дні його життя," але він не завжди був вірним Богу. Його життя назавжди було помічено перелюбом і добре відомим вбивством.

Простим визначенням досконалості є слова "повнота", зрілість. В єврейській та грецьких мовах, визначення включає: праведність, бути незаплямованим, без вади, повністю слухняним. Вона означає завершення розпочатого, повне здійснення. Веслі називав її "незмінний послух."

Досконале серце є чутливим. Воно швидко і повністю відповідає на прохання Господа, нашіптування і Його перестороги. Таке серце завжди говорить: "Говори, Господи, бо раб Твій слухає Тебе! Покажи мені шлях і я піду ним."

Одного разу, коли я повертався з ферми в Пенсільванії, яка належить нашому служінню «Тін Чалленже», в місто Нью-Йорк, Господь проговорив до мене. Він сказав: «Є така річ як досконале серце, і Я хочу показати тобі, що це таке, щоб ти міг шукати її».

Тоді Бог відкрив моєму духу, що Христос має стосунки з тим, хто ходить перед Ним з досконалим серце і показав мені три особливості, які відрізняють таке серце.

Досконале серце кличе з Давидом: «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!(Пс.138.23-24).

І Бог дійсно випробовує наші серця, Він сказав також Єремії: «Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки»(Єр.17:10).

Це також підтверджується в Першій книзі хронік, 28:9: «...бо Господь вивідує всі серця». Єврейське значення цієї фрази: «Я проникаю, Я досліджую глибоко». Із цим перегукуються вірші Нового Заповіту: «Усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини» (1Кор. 2:10).

Дух також попереджає наше серце про небезпеку гріха. Коли Ісус говорив про «глибини сатанинські» (Об.2:24), то стверджував, що зло входить глибоко в душу і коріння його досягає пекла. Давид сказав про нечестивого: «І думки нутрощів, і серце людини — глибокі»(Пс.63:6 - англ. пер.).

Всі ці місця є святим застереженням для нас. Вони попереджають: «Ти не усвідомлюєш, як глибоко впливає на тебе всяка спільність із гріхом. Якщо ти стоїш на дорозі гріха, ти занурюватимешся у глибини самого диявола, глибини таємничі, бездонні і недосліджені. Ці дороги ведуть до пекла». Однак, в ці останні дні гріх замаскований своєю складністю, підступністю та витонченістю. Він приходить під виглядом мистецтва, культури і освіти. Писання застерігає: «Горе тим, що глибоко задум ховають від Господа, і чиняться в темряві їхні діла, і що говорять вони: Хто нас бачить, і хто про нас знає?» (Iс.29:15).

Досконале серце прагне, щоб Святий Дух приходив і випробовував його, щоб освітити всі внутрішні куточки, щоб дослідити, викрити і викорінити все, що не Боже. Однак ті, хто ховає таємний гріх, не хочуть, щоб їх викривали, випробовували чи вивчали.

Ритуал старозавітньої скинії дає ясний приклад святого ходження перед Богом, як це має робити церква. Скинія мала зовнішнє подвір’я, де заколювали жертовну тварину. І її кров’ю покривався гріх. Але там була також умивальниця, або таз, де очищалися. Ні один священик не міг увійти у внутрішній двір — Святе Святих — і спілкуватися з Богом віч-на-віч перш, ніж був очищеним.

Однак, «сучасна Євангелія» каже: «Просто йди до вівтаря і вірою надійся на пролиту кров, а потім сміливо заходь у Святе Святих. Твій Татусь любить тебе і очікує тебе. Він бачить в тобі лише Ісуса. Тобі не потрібно перевіряти своє серце, твій гріх покритий кров’ю. Всі ці копання і дослідження приносять лише осудження і вину».

Християни, яким це до душі, вірять, що вони можуть проминути умивальницю, омиття водою Слова, якого ми потребуємо. Вони думають, що можуть зайти у святиню, не присвятивши себе Йому, коли їхнє серце кипить гріхом і захоплене гріховними звичками, а потім вихвалятися: «Я праведний перед Богом у Христі». Вони нічого не хочуть, окрім прощення своїх гріхів — короткий шлях до слави. Вони не хочуть ніякого болю, ніякого хреста, ніякого очищення, і походжають всюди, вигукуючи: «Я перебуваю під кров’ю, я безпечний!».

Ті, хто так каже, як свою основу беруть цей вірш: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха»(1 Ів.1:7). Але цей вираз є лише закінченням думки Івана. Ось вона: «Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха»(1 Ів.1:6-7). Ми повинні ходити у світлі, якщо надіємося бути очищеними від гріха. Ісус сказав: «Ви вже очищені через слово, яке Я вам проповідував»(Ів.15:3). І Він не говорив тут до світу, але до церкви. В Об’явленні, 2:23, Ісус сказав: «Я Той, Хто нирки й серця вивіряє, і Я кожному з вас дам за вчинками вашими».

Ми не повинні обманюватися: досконале серце прагне чогось більшого, ніж безпека або прощення гріха. Воно хоче завжди перебувати у присутності Божій, пробувати у спілкуванні з Ним. Спілкуватися — означає говорити з Богом, ділити ніжну близькість з Ним, шукати Його лиця і відчувати Його присутність. І це те, що ми отримуємо у Святому Святих. Наше наближення до Бога повинне відбуватися так: прощення, очищення, посвячення, спілкування.

Господь вивірює серця не для кари, а для виправлення. Його мета не впіймати нас у гріху чи засудити, але підготувати до входження у Свою святу присутність — немов чистий посуд. «Хто зійде на гору Господню, і хто буде стояти на місці святому Його? У кого чисті руки та щиреє серце, і хто не нахиляв на марноту своєї душі, і хто не присягав на обману, нехай носить він благословення від Господа, а праведність від Бога спасіння свого!»(Пс.23:3-5).

Псалмотворець говорить: «На Тебе надіялись наші батьки, надіялися — і Ти визволив їх. До Тебе взивали вони — і спасені були, на Тебе надіялися — і не посоромились»(Пс.21:5-6). Знову і знову Давид свідчить: «На Господа надіюсь»(Пс.101:1), «Боже мій! На Тебе надіюсь»(Пс.24:2).

Єврейський корінь слова «надіятись» має зміст «кинутися з кручі». Це означає бути як дитина, яка високо вилізла і не може злізти. Вона чує, як батько кричить: «Скачи!», і слухняно кидається в батьківські руки. Чи не в такому становищі перебуваєте ви тепер? Чи не на краю ви, вагаючись і не маючи іншого вибору, як кинутись до рук Ісуса? Може, ви просто змирилися зі своїм становищем, але це не надія; це ніщо інше, як просто фаталізм. Надія — це те, що відрізняється від пасивної покірності, — це діюча віра!

Коли ми більше прагнутимемо Ісуса, то пересвідчимося, що наша надія на Нього має добру основу. Ми вже не просто приходитимемо до Нього за допомогою у безвихідних обставинах, а ходитимемо у такій близькості із Ним, що будемо чути Його попередження про випробування, які чекають нас попереду.

Якщо ти дійсно у спільності з Христом, то ти не боксерська груша для диявола. Він не має вільного доступу, щоб тривожити чи торкатися тебе. Що за батько я був би, якби дозволив торговцю наркотиками, бандиту чи тому, хто розбещує малолітніх, мати вільний доступ до будь-кого з моїх дітей? Однак ми часто говоримо: «Диявол зробив мені це, Він зачинив ці двері… Він звалив це на мене…» Я запитую вас: «Як ви думаєте, де ваш Батько? Спить, що Він не турбується про вас? Невже насправді ви думаєте, що Він залишить вас легкою здобиччю насильників і вбивць?»

Ніколи! Пам’ятайте, що сатана не міг доторкнутися до Йова без дозволу Бога. Бог повинен був понизити стіну довкола Йова, щоб сатана міг добратися до нього. Писання також каже, що Ісус «був поведений Духом у пустиню, щоб диявол Його спокушував» (Мт. 4:1). Наш Бог завжди всім управляє, сатана ніколи, ні однієї миті, не був і не буде поза межами, окресленими Божим Словом.

Ангел сатани приходив до Павла, але тільки тому, що Бог дозволив це. Господь не хотів, щоб Його слуга загордився, отримавши великі відкриття. Бог слідкував за життям Свого слуги, хоча щонайменше два рази, коли Павло хотів прийти до солунян, «сатана перешкодив йому» (1 Сол. 2:18). Але диявол не міг зупинити Божу роботу: віруючі в Солуні стали для Павла «вінцем радості».

Так само Бог може дозволити дияволу мати доступ до нашого життя через різні причини: наш гріх чи непослух можуть привести нас на сходинки ґанку диявола. Бог прагне, щоб ми навчилися довіряти Йому, Його досконалій доброті і ніжній турботливості. Він може дати нам кілька важких уроків, щоб ми побачили, ким Він є насправді.

Серце, в якому є надія, завжди твердить: «Кожен мій крок передбачений Богом. Він мій люблячий Батько, і Він допускає страждання, спокуси та випробування, але він ніколи не дасть більше, ніж я можу понести, бо Він завжди вибавляє. У Нього є вічний план і мета для мене. Він порахував кожну волосину на моїй голові, і він сформував мене, коли я був ще в материнській утробі. Він знає, коли я сідаю і лягаю, тому що я — зіниця Його ока. Він Господь не тільки наді мною, але й над кожною подією і ситуацією, яка стосується мене».

Колись я думав, що знаю, що таке впокорене серце. Я відчував, що пережив багато зневаги, перш ніж Дух Святий показав мені глибше значення цього. Як сказав Давид: «Господь зламаносердим близький і впокорених духом спасає» (Пс. 34:19).

Він також сказав: «Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже» (Пс. 51:19).

Впокорення це щось більше, ніж печаль чи оплакування; більше, ніж засмучений дух. Багато тих, хто плаче, не впокорені серцем. І Багато тих, хто лежить перед Богом і кричить, не впокорені в дусі. Істинна покора вивільняє в серці величезну силу, яку Бог дав людству, — більшу, ніж силу воскрешати мертвих чи зціляти немочі й хвороби. Коли ми воістину впокорені перед Богом, то отримуємо силу, яка відновлює зруйноване, силу, яка приносить особливу славу і честь Господу.

Давид порівнює впокорення Божого народу зі зруйнованими стінами Єрусалима і просить: «Ущаслив Своїм благоволінням Сіон, збудуй мури для Єрусалима. Тоді ти полюбиш Собі жертви правди…» (Пс. 51:20-21).

Серце Неємії впокорювалося двома способами. Спочатку воно було розбите болем про розруху і розділяло Божу печаль, а другим важливим елементом цього впокорення була надія на відновлення.

Це і є істинно впокорене серце: те, яке спочатку бачить церкву і сім’ї в руїнах і відчуває Господній біль. Таке серце болить тоді, коли зневажають Господнє ім’я. Воно також дивиться глибоко всередину себе і бачить, як Давид, своє духовне банкротство. Воно голосить: «Господи, я зробив пролом у стіні. Я дав привід зневажати свідчення про Тебе. Мене тиснуть ці гріхи. Так далі не може тривати!» Але, маючи надію, — другий елемент цього впокорення дозволяє серцю чути Божий голос: «Я зцілю, відновлю, відбудую. Викинь це сміття і починай замуровувати ці проломи».

Впокорення — це повна руїнна людської сили і здібностей. Це визнання реальності гріха і зневаги, яку завдали Христу. Однак впокорення означає визнання і прийняття до уваги наступного кроку: «стань на своєму місці, бо тепер я посланий до тебе» (Дан. 10:11). Це і є абсолютна впевненість у тому, що все зміниться, що прийде зцілення та відновлення — що наші руїни будуть відбудовані для Бога! Свята віра говорить: «Бог працює в мені. Сатана не може втримати мене під контролем, зупинити мене. Я не буду знищений. Мій гріх засмутив мене, але я покаявся. Тепер треба вставати і відбудувати зруйноване». Поки ми не вхопимося за цю надію, ревність та відвагу, ми не звільнимося від наших сліз.

Наше життя може виглядати як гора каміння. Але якщо наше серце відкрите і випробуване Богом, якщо ми довіряємо йому, що Він звершує в нас Свою суверенну працю, якщо ми впокорені з печаллю та надією, то ми є володарями найціннішого знаряддя для роботи в Царстві Божому — досконалого серця. Тоді ми пізнаємо спілкування з Богом. Ми будемо мати Його впевненість та надію, і ми будемо Його слугами, які забудовуватимуть проломи в Тілі Ісуса Христа.

Бог працює. Ворог бережись!